Урок української літератури в 11 класі

Тема уроку. В. Симоненко - «витязь молодої   української поезії». Материнська любов і відданість( «Лебеді материнства»). Віра в невмирущість українського народу у поезії  «Де зараз ви, кати мого народу?»

Мета уроку: розкрити формування ідейно - естетичних поглядів В. Симоненка  та основні мотиви творчості письменника, з’ясувати ідейно- художній зміст поезій, допомогти учням увійти в життєвий і поетичний світ митця; розвивати вміння аналізувати ліричні твори ; виховувати любов і ніжність до матері.

Тип уроку: засвоєння нових знань

Форма проведення уроку: круглий стіл,

Обладнання: портрет письменника, газетні й журнальні публікації про нього , аудіозапис пісні «Синові»(сл. В. Симоненка, муз. А. Пашкевича), збірки творів

Епіграф:        Там, де Дніпро кобзарює,

                        Там, де могили високі,

                        В сінях Онисі старої

                        Впав блискавицею сокіл.

                        Є ж така дивна радість.

                        Є ж таке дивне щастя -

                        Днини ясної ради

                        Соколом з неба впасти.

                                                Б. Стельмах

                        Щось у мене було від діда Шевченка

                        і від прадіда Сковороди.

                                               В. Симоненко

Хід уроку

І. Оголошення теми, мети уроку.

Психологічна настанова щодо вивчення теми.

- Сьогодні у нас з вами непроста робота. Перш ніж розпочати її, ми маємо пам’ятати, що під час співпраці слід бути взаємно ввічливими, добрими.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

«Мозкова атака»

1) Кого з українських письменників - шістдесятників ви знаєте?

2) Що нового внесли в літературу поети - шістдесятники?

ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу.

1. Технологія «Я так думаю»

• Звертаю увагу учнів на епіграф. Як ви його розумієте?

2. Створення «асоціативного куща. (Асоціації з якими словами викликає слово «В.Симоненко» -  протягом уроку у зошитах)

2. Слово вчителя

            Яскравого представника покоління шістдесятників Василя Симоненка за творчість, геніальну своєю про­стотою, мужню і безкомпромісну, Олесь Гончар назвав «ви­тязем молодої української поезії».

Перша його збірка «Тиша і грім» побачила світ, коли йо­му було двадцять сім років. Через рік його не стало, а слава і визнання прийшли вже після смерті.

Митець відчував себе часточкою рідного народу і пов'язу­вав свою долю з драматичною історією України:

 Не шукаю до тебе ні стежки, ні броду —

 ти у грудях моїх, у чолі і в руках.

 Упаду я зорею, мій вічний народе,

 на трагічний і довгий Чумацький твій шлях.

 Василь Симоненко пішов у вічність, спалахнувши на поетичному небосхилі яскравою зіркою, що досі осяває українцям шлях до вершин духов­ності.

Відкрив читачеві Симоненка - поета, як це часто буває, випадок. Після закінчення в 1957 році університету молодий журналіст працює в газеті «Черкаська правда», куди був запрошений редакцією. Багато їздить по області, формує авторський актив, вишу­кує цікаві матеріали, пише і друкує власні перші статті, рецензії, вірші. У 1960 році переходить працювати в газету «Молодь Черкащини». Там складається молодий ціка­вий колектив однодумців. Напровесні 1962 року до них завітала з Києва Надія Павлівна Лісовенко — тоді редактор Держлітвидаву. Зібрала членів обласного літоб'єднання. Читали вірші. Василь Симоненко кілька з них проаналізував, та так, що Надія Павлівна запитала:

—  А у Вас є написані вірші?

—  Звичайно, є,— відповів Василь.

—  Багато?

—  Та сотні зо три набереться.

—  То чи не принесете мені їх завтра?

—  А що з цього вийде?

—  Ви принесіть, а там побачимо. Може, щось і вийде .

Присутні були здивовані: стільки написано, а надруковано всього кілька творів, хоч сам — працює в газеті?..

Звичайно, Надія Павлівна повезла Василеві вірші до Києва. Критик С. Крижанів-ський дав їм високу оцінку, а поезії «Жорна» і «Дід умер» назвав  геніальними. Василь був щасливий, повірив у своє поетичне призначення.              

Невдовзі його викликали до Києва. 8 січня 1963 року у Спілці письменників Ук­раїни відбулося обговорення поезії Миколи Вінграновського і Василя Симоненка. Ак­тор і поет, Вінграновський читав вірші першим, читав блискуче, артистично. Попросив­ши у присутніх пробачення за відсутність ораторських здібностей, Симонєнко тихо продекламував своїх «Монархів», і зал вибухнув оплесками. Далі — «Перехожий»,»Герострат», «Злодій»... Тріумф молодого поета був повним.

Зі своїми думками про почуті вірші виступило багато людей. Обговорення, яке інтелігентний і мудрий Максим Рильський вів розкуто й демократично, переросло в гарячу дискусію про поезію і час^. Незрадливі друзі Василя терпеливо чекали, коли  все скінчиться, щоб поздоровити його з подвійним святом — народженням як поета і 27-річчям.

Так в українську літературу ввійшов ще молодий, але цілком сформо­ваний, з великим художнім і моральним потенціалом поет, який згодом став символом правди художнього слова і незрадливої всеохоплюючої любові до України. Твори його в роки тяжкої брежнєвської задухи переписувалися від руки, а вголос читалися лише в колі однодумців. 0фіщйно не дозволялося  навіть називати ім'я поета. Однак попри всі надії «рідних» яничарів Україна ніколи не забувала Симоненка.

Після поїздки в Київ поет з подвійною енергією віддається творчій роботі. Він прискіпливо вдивляється в те, що робиться довкола, бачить кричущі вади суспільного життя_,  злочинну безвідповідальність чиновницького апарату, його байдужість до людей і дає всьому свою виважену і справедливу оцінку. Звісно, гостро критичну. Світогляд­но поет зростає надзвичайно швидко. Інтенсивність його духовного життя, глибина прозрінь вражаюча. Здається, ті істини, філософські висновки належать сивому мудре­цю, а не молодій людині. Ось тільки три приклади.

Немає  нічого страшнішого  за  необмежену впаду в руках обмеженої людини...

16/Х—62 р.

Треба написати поему про Герострата. Це зараз дуже актуально. Земля кишить Геростратами.

21/X—62 р.

Щасливий той, хто хоче мало від життя,— він ніколи не розчарується в ньому. Найпростіший і найкоротший шлях до так званого щастя — стати обивателем.

22/V1I—63 р.

Ніби передбачаючи свою ранню смерть, поет живе в неймовірно сконденсовано­му часовому вимірі, де кожен з прожитих років дорівнює кільком.

Така вже немилосердна доля України, що її найкращим дітям судилося неспра­ведливо коротке життя: 47 — Шевченкові, Грінченкові, Стусу, 49 — Коцюбинському, 42 — Лесі Українці, 38 — Грабовському, 49 — Тютюнникові і зовсім мало — 28 — Симо-ненкові. Не кажучи вже про молодий талановитий цвіт мистецького українського Від­родження у 20-х роках, скошений сталінськими підручними. Але чи знайдемо іншу літературу, яка, офіруючи справді непересічними талантами, так неухильно, сміливо і пристрасно закликала свій народ виборювати щасливу будущину?..

 Невиліковна   хвороба    підточила   здоров'я  молодого   Симоненка  в   розквіті  творчих  сил, коли задуми випереджали одне одного, а художня палітра його стала напро- чуд яскравою і соціально вагомою. У цей час він виявляє себе як критик, прозаїк і особливо виразно як сатирик. Мішенню для його їдких влучних стріл стає передусім конформізм, епідемія якого швидко поширювалася на багатьох земляків і не тільки з чиновників, а й з письменників, що ревниво заповзялися уславлювати нового вождя — Хрущова. Ознаки повернення епохи деспотизму були для Симоненка очевидними. Убивча сатира поета на негативні суспільні явища несподівана з огляду на його перші патріотичні вірші.

Спадщина поета вміщується в одній книжці . Однак, на щастя, мистецтво ніколи не вимірювалося на вагу. Творчість Симоненка безцінна для України.

3. Розповідь учня - біографа

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 ро­ку в селі Біївцях Лубенського району на Полтавщині. Непо­далік гори Лисак та знаменитої криниці, описаної Михайлом Коцюбинським в оповіданні «Як ми їздили до криниці» й відомим істориком Дмитром Яворницьким, над Удаєм-рікою минули дитячі роки майбутнього поета.

Батько залишив сім'ю, тому «лиш від матері ласку знати» довелося Василеві. Першим учителем, який допомагав ону­кові — майбутньому поетові — пізнати світ, історію свого народу, був дід Федір, про якого згодом Василь Андрійович напише оповідання «Дума про діда» і вірш «Дід умер».У школі Симоненко вчився на «відмінно».

1952 року юнак вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка. Студентом відвідував літературну студію імені В.Чумака. Після закінчення університету Симоненко працював у газетах «Черкаська правда», «Молодь Черкащини», кореспондентом «Робітничої газети». На журналістській ниві зарекомендував себе як автор гострих і глибокозмістовних кореспонденцій, нарисів, репортажів, статей. Перша збірка поезій «Тиша і грім» (1962) стала явищем у суспільному житті України. «Симоненко вразив читача не запаморочливими фор­малістичними новаціями, не вишуканим мереживом слів, а осяянням краси власної душі, справжністю почуттів, інте­лектуальною високістю і молодечим завзяттям» (Олекса Мусієнко). Наступної книги — «Земне тяжіння» (1964) авто­ру не судилося дочекатися. Збірка «Берег чекань» була забо­ронена до друку і побачила світ лише за кордоном (Мюнхен, 1965). В Україні було опубліковано книгу новел «Вино з тро­янд» (1965), ліричні збірки «Поезії» (1966), «Лебеді материн­ства» (1981), «Народ мій завжди буде» (1990), «З матір'ю на самоті» (1990), щоденникові записи «Окрайці думок» та ін.

Епоха шістдесятництва збудила ідеї демократизації суспільства, національного відродження та гуманізації літе­ратури. Поет завжди гостро страждав через соціальну неспра­ведливість, тож у своїх творах він сміливо кидає виклик си­стемі. А коли навесні 1960 року в Києві було створено Клуб творчої молоді, Симоненко разом з Аллою Горською і Лесем Танюком став одним з його активних учасників. Як тільки діяльність клубу почала виходити за межі культурологічних інтересів, заторкуючи сферу політики (пошуки місць масо­вих розстрілів і таємних поховань жертв сталінського те­рору, зокрема, в Биківнянському лісі, на Лук'янівському та Васильківському кладовищах), клуб закрили. Танюк був вигнанцем з України понад двадцять років, Аллу Горську 1970 року знайшли вбитою невідомими людьми, пересліду­вали спецслужби і Симоненка. Хвороба нирок загострилася через жорстоке побиття поета в міліцейському відділенні.

У день 20-річчя Симоненко написав тривожного, пророчо­го вірша, вже тоді відчувши невблаганне наближення смерті:

Не докорю нікому і ніколи,

Хіба на себе інколи позлюсь,

Що в двадцять літ в моєму серці втома,

Що в тридцять смерті в очі подивлюсь.

На жаль, життєвий шлях Симоненка виявився ще корот­шим: він помер 13 грудня 1963 року. Похований у Черкасах. На гранітному пам'ятникові викарбовано рядки із славетної пісні митця «Виростеш ти, сину...»:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

4. «Круглий стіл «спогадів

 За нього сядуть: мати поета    Ганна   Федорівна, його вчителька Уляна Миколаївна   Демченко,   директор Тарандинцівської школи Федір Барабаш, університетські друзі — вір­ний побратим   Микола   Сом   і   Анатолій   Шевченко,   голова Біївської сільської Ради Анатолій Черев к о та колгоспу  Василь Даценко, колега по роботі в «Молоді Черкащини» Микола Дашківський.

Мати

Оце ніби бачу сина  з перших його днів. У школі він  вчився тільки на«відмінно». Десятирічку закінчив із золотою медаллю. А вчитися йому було ой нелег­ко!.. П'ять класів він закінчив у Біївцях, а решту — сусідніх селах Єнківцях і Тарандинцях. А це... 9 кілометрів лише в один кінець.

...Весною чи восени — то ще нічого, а взимку — суща біда. Повоєнні ж зими були люті і сніжні. А пальто у Васі — пошарпане, а чоботи — діряві. Тільки ніколи, ні разу він не запізнився на урок. Було, питаю його: «Важко тобі, Васю?..» А він весело відка­зує: «Та чого там важко? Доки дійду до школи, то всі уроки повторю, а як назад вер­таюся, то всі пісні переспіваю»^.

 Учителька математики Тарандинцівської СШ Уляна Миколаївна Дем­ченко

...Якось зарядила хуртовина. В такі дні наша школа затихала, бо підвозу ж тоді не було... І раптом на шкільному порозі з'явилася снігова баба. Це з усіх чужосельців прийшов до школи лише Василь.

На уроках він був серйозний — аж занадто. У класі виділявся, по-перше, своїм бідним одягом, по-друге, розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень.

  Директор Тарандинцівської СШ Федір Барабаш

Я пригадую 1949 рік, коли Василь вступив до 8 класу нашої школи. Скоро він стає членом двох гуртків — літературного і фізичного. Він любив математику й розв'язу­вав складні задачі... Впадала в око його старанність, наполегливість. Він», перечитав усі книжки зі шкільної бібліотеки (особливо любив твори на історичні теми).

Якось був вечір зустрічі з нашими колишніми випускниками. Василь прочитав там власний вірш, у якому було й привітання гостям, і подяка вчителям, і любов до шко­ли. Вірш так збентежив усіх, що вони змусили прочитати його ще раз.

Микола Сом., близький друг і товариш В. Симоненка

 Мені неважко уявити Василеве дитинство , бо воно було схожим на моє: війна, голод і холод … окопчик під хатою…,нужденна школа, чорнило з бузини і нестача паперу та книжок. довгождана перемога і сльози матерів та дітей. Хіба цього мало на одну маленьку дитячу душу? Мудрі люди колись казали, що страждання очищає людську душу. Якщо так, то в нас, дітей війни, найчистіші душі.

А поміж нами, студентами, Василь був неперевершеним жартуном-дотепником. Та насамперед він був серйозною натурою, людиною діла і слова. На відміну від мене та інших наших однокурсників, він багато читав і знав. Учився старанно й завзято. Не любив гуляк і ледацюг, пройдисвітів і дурників. У ті роки він писав:

...Коли гриміли духові оркестри

І шарпали підлогу каблуки,

                       У мене в роздумах проходили семестри...

Анатолій Шевченко. Уже на першому курсі ... серед нас були «поети», «драматурги», «критики» — «майстри» з усіх жанрів. Тільки Василь залишався «ніким». ...Він інколи читав свої вірші. Вони справляли враження. Але все це робилося якось непомітно, без шуму і самореклами. Здається, за весь час навчання Василь Симоненко так і не виступив у жодному республіканському періодичному виданні.

Тим-то для багатьох, навіть для тих, хто близько знав Василя, був несподіванкою його поетичний «вибух». Але це тільки на перший погляд...

 Мати. Вася пішов у діда... Федір Трохимович був першим Василевим другом і наставником... У новелі «Дума про діда...» є такі слова: «Безсмертячко ти моє кирпа­те»—шепотів дід, коли я засинав під музику його слів. То були дуже гарні слова, бо поганих дід не говорив мені». Мій батько був дуже розумний, самотужки вивчив гра­моту, багато читав... А малому Васі, умостившись на печі, дід розповідав нашу давню-прадавню історію.

Працівник  газети «Молодь  Черкащини»  Микола  Дашківський

  ...Я завжди бачу Василя прозорим і ніжним, з лагідною посмішкою на худорля­вому обличчі. Коли ж він про когось недоброзичливо відгукувався, то говорив лише одне  слово «пігмей»,.. Ставши відомим поетом, Василь залишився таким же простим і звичайним хлопцем, якого ми знали з перших днів роботи в молодіжці... В його поведінці не було ані тіні якоїсь зверхності над своїми колегами по перу, зазнайства і самозакоханості. Він... був дотепним жартівником, веселим хлопцем і чудовою людиною до безтями закоханою в життя і поезію..

Голова Біївської сільської Ради Анатолій    Черевко   і голова колгоспу    Василь    Даценко.

Нашого славетного поета-земляка в період застою намагалися забути, а слово його, болюче і правдиве, намагалися пустити по вітру... Тільки ми не забували поета, берегли його хату, читали і переписували його вірші про нашу селянську долю. А як стали ми трохи багатшими, то збудували нову сільську школу і назвали її ім'ям Симоненка. У 1973 році — ще задовго до революційної перебудови — ми встановили кол­госпну премію імені Василя Симоненка. Нею відзначаються наші кращі колгоспники. Так одностайно вирішили загальні збори.

 Мати. Спасибі Вам за добрі слова про мого сина. Я всяким бачила свого Василя:.  веселим і печальним, задумливим і тривожним, добрим і сердитим. Але більше всього добрим. Добрим і щедрим.  

5.  Слово вчителя                                          

Уже перша збірка «Тиша і грім» засвідчила, що в ук­раїнську літературу прийшов поет неабиякого художнього обдаровання, широкого мистецького діапазону, сміливої громадянської позиції. Образно символічну назву книги повторив найбільший — з дев'яти поезій — цикл, куди ввійшли твори яскравого гуманістичного звучання, об'єднані новими художніми темами й ідеями («Піч», «Жорна», «Дід умер», «Перший» та ін.). Основоположними у становленні Симоненка як поета, формуванні його індивідуального стилю були народна творчість і українська класична література. Звідси — простота і образність вислову, рівновага між ре­алістичним і романтичним струменями. Щодо техніки по­етичного віршування — помітне наслідування Симоненком Тараса Шевченка, Лесі Українки, Олександра Олеся, Володи­мира Сосюри.

Тематично твори поета найчастіше спрямовані в сучасну добу. Його поетичний світ визначають тематично-змістові пріоритети:

•  любов до України,

•  засудження тоталітаризму,

• зображення людей праці та утвердження неповторності особи,

•   мотиви материнства, жіночої долі,

•   інтимна й пейзажна лірика.

- Учні записують у зошити

Стрижнем поетичного мислення Симоненка була  доля України, любов до рідної землі, ненависть до її ворогів і віра в непереможність свого народу. Його назвали «поетом иадіональної ідеї», передовсім маючи на увазі такі патріотич­ні шедеври, як «Україні», «Задивляюсь у твої зіниці», «Ле­беді материнства», «Де зараз ви, кати мого народу?», «Казка про Дурила» та інші.

6. Читання  учнем  вірша  «Лебеді материнства» напам’ять

7. Робота над ідейно - художнім аналізом твору

а)аналіз ідейно- художнього змісту  учнями (випереджальні домашні завдання)

б) робота в парах :

1) визначити епітети і їх роль у поезії;

2) визначити порівняння та їх роль і у вірші;

3) визначити метафору та її роль у творі.

в)які засоби поетичного синтаксису використано у творі? З якою метою?

 (алітерації-  Р, л -  враження зачудування, таємничості)

г) які символічні образи наявні у вірші?

            (Орієнтовний аналіз)

 Вірш написаний у період, коли поет працював у газеті «Молодь Черкащини». Провідна думка твору: найдорожчим для кожної людини є Батьківщина, котру не обирають, як і рідну матір, а люблять такою, як є. На початку вірша постає чарівний світ казки, що манить і бентежить маленького героя. Далі виголошується напутнє слово матері синові, якому колись доведеться вирушати в нелегку життєву дорогу і поставати перед вибором. Моно­логічна форма оповіді надає авторській інтонації щирості, відвертості, довірливості. Особливого темпоритму твору досягнуто завдяки різної сили інтонаціям: то плавним, спокійним, заколисуючим, то імпульсивним, вибуховим. Застосування алітерацій, повторення приголосних р, л допо­магає створити враження зачудування, таємничості:

Темряву тривожили криками півні,

 Танцювали лебеді в хаті на стіні,

Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,

Лоскотали марево золотим сузір'ям.

Вірш сповнений народнопісенних символів, казкових образів, а також співзвучний із колисковими Лесі Українки та Володимира Самійленка. Урочистої піднесеності, яскравої образності, мелодійності надають творові народнопоетичні орівняння й епітети: тихі зорі, лебеді, як мрії, сади зелені, білява хата, диво-наречені та інші. Деякі тропи викликають несподівані асоціації, творять чарівний, казковий світ (лебеді рожеві, зорі сургучеві, мавки чорноброві).

Молитва матері звернена до Бога, до неба, до зір із прохан­ні» захистити її кровинку від усякої біди. Глибокий ліризм поєднано з патріотизмом у колисковій матері над маленьким сином, у тривожних роздумах над його дорослою долею. Ма­ти і Україна — ці поняття нероздільні, тому так природно переростає материнський образ у образ-символ Вітчизни. Цьому сприяють образи мавки, що асоціюється з саможер­твою люблячою Мавкою Лесі Українки, лебедів — символу кохання, вірності, верб і тополь — національних символів Героїня вірша намагається донести до свідомості крихітного сина найважливішу, на її погляд, думку про кревний зв'язок хлопця зі своїм народом, рідною землею. Мудра жінка вірить: якщо змалку прищепити дитині любов і повагу до матері, родини, свого краю, — вона не схибить у дорослому житті в часи випробувань, не зрадить України, не осоромить матір, адже пам'ятатиме:

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

Рефреном і заключним акордом звучить у вірші рядок «Вибрати не можна тільки Батьківщину», підсилюючи зна­чення головної думки твору.

Цьому віршеві, як і багатьом творам Симоненка, власти­вий автобіографічний елемент, про що свідчить один із його варіантів: «заспівайте пісню-мрію сину Василеві», «прийдуть із Полтави верби і тополі» тощо. Зміни в тексті надали тво­рові ширшого, загальнонаціонального звучання, дозволили порушити проблему об'ємніше.

Композитор Анатолій Пашкевич дав популярним рядкам Симоненка музичні крила, і пісня «Виростеш ти, сину...» одразу облетіла всю Україну, стала улюбленою, народною. 

• Прослухати аудіозапис пісні «Синові»

8. Читання та ідейно - художній аналіз поезії «Де зараз ви, кати мого народу»?

1) До якого виду лірики належить дана поезія?

2) Яка тема вірша? (Осуд і зневага перевертнів, завойовників - заброд, які віками поневолювали Україну)

3) Ліричний герой. Хто він і який ?

4) Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору?

5) Провідна думка твору( утвердження думки про силу і міць історичних коренів нашої древньої нації, віра в невмирущість українського народу)

9.Заключне слово вчителя

Василь Симоненко був хворий. Ось як про це згадує мама .«Лікарі встановили, що у Васі був рак нирок. Тяжка, невиліковна хвороба. Він догорав, мов свічка... Інколи впадав у забуття і, щоб заспокоїти мене, крізь останні сили пробував жартувати. — О, мамо, я вже був на тому світі, тільки на цьому краще.- Він багато ховав за своїми постійними не-перевершеними жартами — навіть хворобу свою тяжку, яку відчував лише він один. Іще в 1955 році, в день свого 20-ліття, Василь написав ось такого пе­чального, пригніченого вірша.                                          Поет

Не докорю ніколи і нікому,

Хіба на себе інколи позлюсь,

Що  в двадцять літ в моєму серці втома,

Що в тридцять — смерті в очі подивлюсь.

Моє життя — розтрощене корито,

А світ для мене —каторга і кліть.

Так краще в тридцять повністю згоріти,

Ніж до півсотні помаленьку тліть.

            Страшний вірш. Він не вгадав своєї смерті на два роки. Помер Василь Симоненко 28-річним .Згорів від того, що яскраво світив людям. Тому його життя можна порівняти зі спалахом блискавки. Довгий час книги Василя Симоненка не виходили зовсім, але ми знаємо, пам'ятаємо і любимо їх.

Встановлено Республіканську літературну премію імені Василя Симоненка. Шанувальники творчості поета збирають кошти на пам'ятник В. Симоненку, який буде встановлено в Черкасах. У школі № 33 об­ласного центру створено музей поета. Школа носить його ім'я. В селі Біївцях також встановлено кол­госпну премію імені Василя Симоненка і сільська школа носить його ім'я.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

Кросворд

1.   Первісна назва вірша «Задивля­юсь у твої зіниці».

2.   Жанр поезії «Лебеді материн­ства».

3.   Поезія, в якій розгортається полеміка з радянською літера­турою, що «рожевими фарбами» змальовувала «трудівниць».

4.   Один із творів поета, вилучений за часів радянської влади.

5.   Чия творчість стада літератур­ним джерелом наснаги В. Симоненка?

6.   Рід діяльності.

7.   Композитор, що поклав вірш «Лебеді материнства» на музику.

8. Один із народнопісенних сим­волів, що використовує В. Симоненко у поезії «Лебеді материн­ства».

9.   Хто назвав В. Симоненка «витя­зем української поезії»?

10. Троп   (поезія   В.   Симоненка «Осінній дисонанс»).

Небо скуйовджене і розколисане

 Дрантя спустило на темні брови.

11. Яку посаду обіймав В. Симоненко у літературній студії при Київ­ському університеті ім. Т. Шев­ченка?

Головоломка

Розмістіть літери в клітинках так, щоб можна було прочитати твор­че кредо В. Симоненка. Кожному рядку відповідає слово, букви якого загубили свій порядок.

Відповіді. Кросворд.

1. «Україні».2. «Колискова».3. «Піч».4. «Брама».5. «Шевченко.6. Журналіст.7. Пашкевич.8. Верба. 9. Гончар. 10.Метафора.

Головоломка

У кожний рядок вкласти душу.

V. Підсумки уроку. Рефлексія

«Мікрофон»

—  Яким був В. Симоненко?

— Чи можна його назвати справжньою людиною?

—  Чи хотіли б ви бути схожими на поета? Чим?

«Незакінчене речення»

 •   Я знаю…

 •   Я можу…

 •   Мене вразило…

 •   Мені сподобалось…

VІ. Домашнє завдання        

1)Вивчити напам’ять вірш «Лебеді материнства», виразно читати інші поезії.

2) Індивідуальні випереджувальні завдання групам: «Читці», «Критики - дослідники», «Лінгвісти - дослідники» (за поезіями «Кирпатий барометр», «Кривда», «Вона прийшла», «Є в коханні і будні, і свята», «Ти знаєш, що ти - людина?»)